Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Постанова
Іменем України
21 березня 2018 року
м. Київ
справа № 761/24881/16-ц
провадження № 14-57цс18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О.С.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
розглянула у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року у складі судді Оніщука М.І.,
В С Т А Н О В И Л А:
11 липня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовною заявою до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживача фінансових послуг, а саме: стягнення з відповідача майнової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання, зокрема інфляційні втрати у розмірі 433 грн 61 коп. та 3 % річних у розмірі 50 грн 85 коп.; відшкодування за рахунок відповідача моральної шкоди у розмірі 5 тис. грн.
Позов мотивовано тим, що 25 листопада 2013 року між ОСОБА_3 та публічним акціонерним товариством « Імексбанк» (далі - ПАТ «Імексбанк») було укладено договір банківського вкладу, відповідно до умов якого він вніс на депозитний рахунок 100 доларів США.
26 січня 2015 року постановою Правління Національного банку України № 50 ПАТ «Імексбанк» віднесено до категорії неплатоспроможних та з 27 січня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію.
ОСОБА_3 неодноразово звертався до банків-агентів та до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) із вимогами про виплату йому суми вкладу із нарахованими на нього відсотками на загальну суму 100,14 доларів США, проте йому було відмовлено з підстав відсутності даних про нього як вкладника та про вклад у Переліку вкладників та у Реєстрі владників Фонду.
Ураховуючи викладене та посилаючись на неправомірність відмови відповідача, позивач просив задовольнити позов.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 15 липня 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 залишено без руху з мотивів несплати судового збору та надано п'ятиденний строк для усунення зазначеного недоліку.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що спір між сторонами виник на підставі договірних відносин, які регулюються положеннями ЦК України, а не Законом України «Про захист прав споживачів», відтак, позивач не звільнений від сплати судового збору як споживач і має сплачувати його на загальних підставах.
08 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до районного суду із заявою про усунення недоліків позовної заяви, в якій вказав на те, що незазначення у позові посилань на Закон України «Про захист прав споживачів» ще не свідчить про те, що правовідносини сторін не охоплюються цим Законом, відтак, позивач звільнений від сплати судового збору.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12 серпня 2016 року позовну заяву ОСОБА_3 повернуто.
Ухвала районного суду мотивована невиконанням позивачем вимог ухвали цього ж суду від 15 липня 2016 року.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 17 серпня 2016 року звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою, в якій посилався на те, що Закон України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, звільнених від сплати судового збору, а Законом України «Про захист прав споживачів» його як споживача банківських послуг звільнено від сплати судового збору.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу суду першої інстанції залишено без руху з підстав того, що Закон України «Про судовий збір» не звільняє споживачів від сплати судового збору, у тому числі й за подання апеляційної скарги.
26 вересня 2016 року ОСОБА_3 звернувся до апеляційного суду із заявою про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій послався на те, що відмова у звільненні заявника від сплати судового збору на підставі ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»є перешкоджанням доступу до правосуддя та протирічить роз'ясненням, викладеним у постанові пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 визнано неподаною та повернуто заявнику.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спеціальним законом, який визначає підстави для звільнення від сплати судового збору та пільги щодо його сплати, є Закон України «Про судовий збір», тому саме цей Закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин. При цьому вказаним Законом не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору.
11 жовтня 2016 року ОСОБА_3 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 жовтня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2017 року справу за позовом ОСОБА_3 до Фонду призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладений у новій редакції.
21 грудня 2017 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду отримав справу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 вересня 2016 року.
16 січня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до п. 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до п. 7 Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.
Враховуючи те, що колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17, від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-916цс17, справа підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду.
Визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її, апеляційний суд послався на те, що Закон Україні «Про судовий збір» є спеціальним законом, який регулює питання сплати судового збору, тому Закон України «Про захист прав споживачів», ст. 22 якого передбачає звільнення споживачів від сплати судового збору, до цих правовідносин не застосовується.
У ст. 5 Закону України «Про судовий збір» визначено перелік пільг щодо сплати судового збору, проте системний і комплексний аналіз зазначеного Закону і ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» дає правові підстави зробити висновок про те, що сама по собі відсутність такої категорії осіб у переліку осіб, які мають пільги щодо сплати судового збору, встановленому (ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), не може безумовно означати те, що споживачі такої пільги не мають, оскільки така пільга встановлена спеціальним законом, який гарантує реалізацію та захист прав споживачів.
За основу приймається те, що ст. 5 Закону України «Про судовий збір» не містить вичерпного переліку осіб, яким надано пільги щодо сплати судового збору, як і не містить позиції про те, що пільги надаються лише за пред'явлення позову. Спеціальний закон, звільнивши споживачів від сплати судового збору за подання позову зазначив, що вони звільняються з метою захисту своїх порушених прав (ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов'язаними з порушенням їх прав.
Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судовий збір» у ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., N 7, ст. 84) слова «державного мита» замінені словами «судового збору».
Отже, при прийнятті Закону України «Про судовий збір» законодавець передбачив можливість застосування Закону України «Про захист прав споживачів» при визначенні пільг певних категорій осіб щодо сплати судового збору.
У постановах Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-185цс17 та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-916цс17 висловлена правова позиція про те, що споживач звільняється від сплати судового збору лише при поданні позовної заяви і має сплатити судовий збір за подання до суду, зокрема апеляційної скарги.
Відступаючи від практики Верховного Суду України, колегія суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (ст. 22 «Про захист прав споживачів», ст. 1 ЦПК України у редакції на час постановлення оскарженої ухвали, ст. 2 ЦПК України у редакції на час розгляду справи Верховним Судом).
Апеляційний суд наведеного не врахував та безпідставно поклав на ОСОБА_3, який звернувся до суду за захистом прав споживача, обов'язок зі сплати судового збору та передчасно визнав його апеляційну скаргу неподаною і повернув її.
Частиною 4 ст. 406 ЦПК України передбачено, що у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
За правилами ч. 4 ст. 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 406, 411, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А:
Постанова Великої Палати Верховний Суд набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.С. Ткачук
Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В.В. Британчук Л.І. Рогач
Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
В.І. Данішевська О.М. Ситнік
О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич
О.Р. Кібенко О.Г. Яновська
Л.М. Лобойко
_03_03.png)
