Кузнецовський міський суд Рівненської області

08 січня 2019, 08:24

Постанова

Іменем України

21 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 243/5078/17

Провадження № 14-393 цс 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - ГудимиД.А.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.

розглянула справу за позовом ОСОБА_3 (далі також - позивач) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі також - Фонд), уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства (далі також - ПАТ) «Банк «Фінанси та Кредит» (далі також - уповноважена особа Фонду) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою позивача на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі ГапоноваА.В., НовіковоїГ.В. і КішкіноїІ.В.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_3,

відповідачі: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

6 червня2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

1.1. Визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду з невключення позивача до загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які мають право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду, за договором банківського вкладу (депозиту) № 15136/24-13 від 27 листопада 2013 року у банківському металі (золоті) вагою 100 грам або 3,21 унції, що становило на момент укладання договору еквівалент у національній валюті України в сумі 32 191,13 грн (далі - депозитний договір);

1.2. Зобов'язати уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію про вкладника-позивача стосовно виплати відшкодування вкладу за депозитним договором за рахунок Фонду;

1.3. Зобов'язати Фонд здійснити необхідні дії для включення позивача до загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які мають право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду за депозитним договором;

1.4. Зобов'язати Фонд виплатити позивачеві в рахунок відшкодування за депозитним договором 106 664,50 грн;

1.5. Стягнути з Фонду на користь позивача в рахунок відшкодування за депозитним договором 106 664,50 грн.

Мотивував позов тим, що 27 листопада 2013 року уклав з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» депозитний договір, відповідно до пункту 1.1 якого банк відкрив депозитний рахунок у банківському металі (золоті), а позивач вніс на цей рахунок банківський метал загальною вагою 100 грам або 3,21 унції на строк до 27 листопада 2015 року включно. Зазначав, що після спливу вказаного строку ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» вклад позивачу не повернуло. Останньому ж стало відомо, що 18 грудня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення про початок процедури ліквідації ПАТ Банк «Фінанси та Кредит».
3 лютого 2016 року позивач звернувся із заявою до Фонду з проханням виплатити йому гарантовану суму відшкодування за вкладом і отримав письмову відповідь про те, що він відсутній у реєстрі вкладників. Вказував, що Фонд не включив його до списку вкладників, оскільки вклад позивача розміщений у банківському металі. Відповідно ж до пункту 10 частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»(далі - Закон) такі вклади Фонд не відшкодовує. Позивач вважав, що цей припис не має застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки депозитний договір укладений 27 листопада 2013 року, а частина четверта статті 26 Закону доповнена вказаним пунктом 10 лише 4 липня 2014 року.
Зазначав, що станом на 2 червня 2017 року (дату підписання позовної заяви) його сума вкладу відповідно до офіційного курсу Національного банку України (далі - НБУ) гривні до золота вже становила 106 664,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

19 серпня 2017 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області ухвалив рішення, яким частково задовольнив позов: зобов'язав уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію про вкладника-позивача стосовно виплати йому коштів на відшкодування вкладу за рахунок Фонду за депозитним договором у розмірі 32 191,13 грн; зобов'язав Фонд здійснити необхідні дії для включення позивача до загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які мають право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду; відмовив у задоволенні решти вимог.
Рішення суд мотивував тим, що на момент виникнення правовідносин між сторонами зміни у законодавстві, які виключили відшкодування коштів за вкладами у банківських металах, не діяли. А позбавлення позивача права на отримання у визначену депозитним договором дату повернення вкладу належних йому коштів є порушенням права на мирне володіння майном.
Суд першої інстанції вважав, що позовні вимоги про зобов'язання уповноваженої особи Фонду надати Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника, а також про зобов'язання Фонду здійснити необхідні дії для включення позивача до загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які мають право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду, мають бути задоволені, бо право позивача на включення інформації про нього до загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» порушене і має бути відновленим.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

27 вересня 2017 року Апеляційний суд Донецької області ухвалою скасував рішення суду першої інстанції, закрив провадження у справі та роз'яснив позивачеві, що розгляд його позову віднесений до юрисдикції адміністративного суду.
Мотивував тим, що справи, пов'язані з включенням до реєстру вкладників банку, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарг

26 жовтня 2017 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Просить скасувати ухвалу апеляційного суду, а також рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог й ухвалити у цій частині нове рішення, яким їх задовольнити.
Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції правильно кваліфікував спірні правовідносини, однак безпідставно відмовив у задоволенні вимог про зобов'язання Фонду відшкодувати суму депозиту та стягнути це відшкодування у розмірі 106 664,50 грн. Крім того, вказує на конфлікт юрисдикцій у цій справі.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

15 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою закрив касаційне провадження в частині оскарження рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 19 серпня 2017 року та призначив справу до судового розгляду в частині оскарження ухвали Апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2017 року.
21 серпня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що позивач оскаржує ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2017 року, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Позивач вказує, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, оскільки 29 серпня 2016 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалою закрив провадження у справі за аналогічними вимогами позивача: вказав, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства та роз'яснив позивачу його право на звернення із позовом до Господарського суду Донецької області. А 21 грудня 2016 року Господарський суд міста Києва припинив провадження за аналогічними вимогами позивача, вказавши, що цей спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.

(2) Доводи відповідача

27 листопада 2017 року уповноважена особа Фонду подала заперечення на касаційну скаргу, за змістом яких просить відмовити в її задоволенні та залишити ухвалу апеляційного суду без змін. Мотивує тим, що вклади у банківських металах у межах гарантованої державою суми Фонд не відшкодовує, а спори, пов'язані з включенням до реєстру вкладників банку, мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

(1.1) Щодо юрисдикції спору

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства(далі - КАС) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, до адміністративних судів могли бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС Україниу вказаній редакції визначав справою адміністративної юрисдикції публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами частини першої статті 17 КАС Україниу зазначеній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.
Пункт 2 частини першої статті 4 КАС Україниу редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, передбачає, що публічно-правовим є, зокрема, спір в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень публічно-владних управлінських функцій.
Цивільний процесуальний кодекс(далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).
ЦПК Україниу редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції та Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Законустановлює правові, фінансові й організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати відшкодування за вкладами, а також регулює відносини між Фондом, банками, НБУ, визначає повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до частин першої та другої статті 3 Закону Фондє установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно з частиною другою статті 6 Закону Фондприймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
Перелік функцій, що їх виконує Фонд, наведений у частині другій статті 4 Закону, згідно з якою Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює, зокрема, заходи щодо організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 вказаної частини).
Отже, Фонд створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснює у цій сфері нормативне регулювання, тобто наділений публічно-владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
Суд першої інстанції встановив:

29.1. 27 листопада 2013 року позивач і ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» уклали договір № 15136/24-13 про банківський строковий вклад (депозит) у банківському металі «Золотий», відповідно до пункту 1.1 якого банк відкрив позивачу депозитний рахунок № НОМЕР_1 у банківському металі - золоті, а позивач вніс на цей рахунок вказаний банківський метал загальною вагою 100 грам або 3,22 унції на строк з 27 листопада 2013 року до 27 листопада 2015 року включно.

29.2. 17 грудня 2015 року Правління НБУ прийняло постанову № 898 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит». 18 грудня 2015 року виконавча дирекція Фонду прийняла рішення № 230 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноважену особу Фонду на строк з 18 грудня 2015 року до 17 грудня 2017 року включно;

29.3. 3 лютого 2016 року позивач звернувся із заявою до Фонду з проханням виплатити йому гарантовану суму відшкодування за вкладом;

29.4. 23 лютого 2016 року листом Фонд відмовив позивачеві у виплаті гарантованої суми відшкодування за вкладом на тій підставі, що Фонд не відшкодовує кошти за вкладами у банківських металах.

Отже, спір стосується відмови Фонду у включенні вимоги позивача до реєстру вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунками коштів Фонду у межах гарантованої державою суми.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 2 Законувкладник - це фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами (частина перша статті 26 Закону).
Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Під час тимчасової адміністрації вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами за договорами, строк дії яких закінчився станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, та за договорами банківського рахунку з урахуванням вимог, визначених частиною четвертою цієї статті (частина друга статті 26 Закону).
У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону).
Згідно з пунктом 17 частини першої статті 2 Законууповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Законута нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку (частина перша статті 27 Закону).
Виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду. Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду (частина третя статті 27 Закону).
З огляду на вказані приписи Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що правовідносини між Фондом і вкладником щодо формування переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника та мають управлінський характер.
У цих правовідносинах Фонд виконує управлінські функції щодо виплати гарантованої державою суми відшкодування за банківським вкладом у межах граничного розміру за рахунок коштів Фонду незалежно від перебігу процедури ліквідації банку, продажу його майна. А тому у вказаних відносинах у фізичних осіб виникають майнові вимоги не до банку-боржника, що ліквідується, а до держави в особі Фонду. Правовідносини щодо включення вимог вкладника до реєстру відшкодувань вкладникам не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого державою відшкодування вкладникам.
Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах, зокрема, від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16, від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16, від 6 червня 2018 року у справах № 727/8505/15-ц, № 813/6392/15 та № 813/6392/15 та від 13 червня 2018 року у справі № 820/12122/15.
Оскільки формування переліку рахунків вкладників та визначення розрахункових сум гарантованого державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника, Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції стосовно того, що позивач звернувся за захистом порушених прав, що виникли з договірних відносин. У позивача виник спір не з банком як стороною договору банківського вкладу, а з Фондом та його уповноваженою особою щодо виконання ними управлінських функцій у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.
Щодо обґрунтування рішення суду першої інстанції висновками Верховного Суду України, сформульованими у постанові від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2309 цс 16, то у ній спірні правовідносини виникли стосовно обрахунку Фондом розміру відшкодування за вкладом за курсом 1799,9763 грн замість курсу 2313,0580 грн за 100 доларів США. Отже, висновки Верховного Суду України у зазначеній справі через суттєву відмінність її обставин від обставин справи № 295/11790/16-ц не можуть бути застосовані для вирішення спору в останній.
З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду (у межах встановленого граничного розміру), та щодо затвердження реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення гарантованих державою виплат, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративного суду.
Проте у позовній заяві та в касаційній скарзі позивач зазначав, що звертався до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:

44.1. Визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» Чернявської Олени Степанівни з невключення позивача до загального реєстру вкладників для отримання позивачем відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) № 15136/24-13 від 27 листопада 2013 року у банківському металі (золоті) вагою 100 г, або 3,21 унції, що становило на момент укладення договору еквівалент у національній валюті України у розмірі 32 191,13 грн;

44.2. Зобов'язати уповноважену особу Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» ЧернявськуО.С. надати до Фонду додаткову інформацію про позивача як вкладника стосовно здійснення виплат з відшкодування вкладу за рахунок Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) № 15136/24-13 від 27 листопада 2013 року у банківському металі (золоті) вагою 100 г або 3,21 унції, що становило на момент укладення договору еквівалент у національній валюті України у розмірі 32 191,13 грн.

44.3. Зобов'язати Фонд здійснити необхідні дії для включення позивача до загального реєстру вкладників ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», які мають право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду за договором банківського вкладу (депозиту) № 15136/24-13 від 27 листопада 2013 року у банківському металі (золоті) вагою 100 г або 3,21 унції, що становило на момент укладення договору еквівалент у національній валюті України у розмірі 32 191,13 грн.

29 серпня 2018 року Донецький окружний адміністративний суд постановив ухвалу про закриття провадження в адміністративній справі № 805/224/16-а, оскільки вважав, що заявлені позовні вимоги мають розглядатися за правилами господарського судочинства.
21 грудня 2016 року Господарський суд м. Києва постановив ухвалу, якою припинив провадження у справі № 905/3018/16 за аналогічним позовом. Мотивував тим, що спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що з огляду на висновок про наявність юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду цього спору закриття проваджень за правилами адміністративного та господарського судочинства за аналогічними вимогами позивача поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
Як вказує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплене «право на суд» разом із правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom») від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria») від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України» («Bulanov and Kupchik v. Ukraine», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27-28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» («Andriyevska v. Ukraine», заява № 34036/06), в якому ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13-14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» («Mosendz v. Ukraine», заява № 52013/08), в якому ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» («Shestopalova v. Ukraine», заява № 55339/07), в якому ЄСПЛ дійшов висновку, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз'яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)).
Велика Палата Верховного Суду вважає, що непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. Тому з огляду на наведену вище аргументацію доходить висновку, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК Українипід час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Тому доводи касаційної скарги стосовно встановлення фактичних обставин справи, які не були встановлені судом апеляційної інстанції, рішення якого оскаржує позивач, не можуть бути досліджені судом касаційної інстанції.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК Україникасаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; (пункт 2 частини першої статті 409 ЦПК України).
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а саме: скасувати ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2017 року, а справу передати для продовження розгляду до відповідного суду апеляційної інстанції.

(2.2) Щодо судових витрат

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, мають бути розподілені за результатами розгляду спору.

Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, статтями 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 27 вересня 2017 року скасувати, а справу передати до Донецького апеляційного суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д.А.ГудимаСудді: Н.О.АнтонюкН.П.Лященко С.В.БакулінаО.Б.Прокопенко В.В.БританчукЛ.І.РогачВ.І.ДанішевськаІ.В.Саприкіна О.С.Золотніков О.М.Ситнік О.Р.КібенкоО.С.Ткачук В.С.КнязєвВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоПовний текст постанови підписаний 5 грудня 2018 року.