Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
2 квітня 2019 року
м. Київ
Справа № 916/2864/17
Провадження № 12-256гс18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
головуючого судді Князєва В. С.,
судді - доповідача Рогач Л. І.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасника справи представника позивача - Скрипки М. В.,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва на постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2018 року (судді Іоннікова І. А., Тищенко О. В., Тарасенко К. В.) у справі № 916/2864/17 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської обласної державної адміністрації (далі - адміністрація, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, про визнання незаконним та скасування розпорядження.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.Короткий зміст позовних вимог
1.1. У листопаді 2017 року заступник прокурора Одеської області звернувся до господарського суду з позовом до Одеської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 29 жовтня 2015 року № 711/А-2015 «Про надання земельної ділянки ОСОБА_3 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1» (далі - розпорядження).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано доводами про порушення розпорядженням вимог статей 58, 60, 84, 123 Земельного кодексу України(далі - ЗК України), статей 4, 32, 88 Водного кодексу України (далі - ВК України), оскільки технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, проект відведення земельної ділянки, переданої в оренду, не затверджувалися, дозвіл на розроблення відповідної землевпорядної документації не надавався, надана земельна ділянка розташована у нормативно визначених межах прибережної смуги, відноситься до земель водного фонду та не може передаватися у користування як землі рекреаційного призначення.
1.3. Відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, адже у ній оскаржується рішення відповідача, прийняте на виконання його владних управлінських функцій.
1.4. Також відповідач заперечив проти позову по суті заявлених у ньому вимог, вказавши, що заступник прокурора Одеської області не обґрунтував, у чому полягає порушення інтересів держави та необхідність їх захисту, адже право власності держави щодо спірної земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зміни меж та цільового призначення земельної ділянки не відбулось. Земельна ділянка передана в оренду, є сформованою, відомості про що містяться в Державному земельному кадастрі, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки датована 31 березня 2008 року, що спростовує доводи прокуратури, зокрема щодо необхідності попередньо надати дозвіл на розроблення землевпорядної документації. Крім того, на земельній ділянці, переданій в оренду, знаходиться нерухоме майно, що належить на праві приватної власності третій особі, а питання встановлення меж прибережних захисних смуг не належить до предмета спору у цій справі.
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26 березня 2018 року (суддя Смирнова Ю. М.) позов задоволено повністю: визнано незаконним та скасовано розпорядження Одеської обласної державної адміністрації від 29 жовтня 2015 року № 711/А-2015 «Про надання земельної ділянки ОСОБА_3 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1»; стягнуто суму судового збору за подання позову.
2.2. Суд першої інстанції дійшов висновку, що прийняття спірного розпорядження щодо передачі третій особі в оренду земельної ділянки без урахування нормативно встановлених характеристик земельної ділянки як такої, що розташована у межах водоохоронної зони з встановленим режимом прибережної захисної смуги та без розроблення відповідного проекту землеустрою прибережної захисної смуги, суперечить приписам статей 4, 88, 89 ВК Українита статей 58, 59, 60, 61 ЗК України; віднесення земельної ділянки до земель рекреаційного призначення жодним чином не спростовує факту її розташування в межах прибережної захисної смуги, щодо якої розповсюджується режим законодавчо встановленої водоохоронної зони.
2.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2018 року рішення Господарського суду міста Києва від 26 березня 2018 року скасовано, провадження у справі № 916/2864/17 закрито; стягнуто витрати з судового збору за подання апеляційної скарги.
2.4. Обґрунтовуючи своє рішення, суд апеляційної інстанції вказав, що господарський суд дійшов помилкового висновку щодо необхідності розгляду справи в порядку господарського судочинства. Позаяк позивач звернувся з позовом про визнання незаконним розпорядження адміністрації про надання земельної ділянки третій особі - фізичній особі ОСОБА_3 в оренду, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права фізичної особи. Вказана правова позиція, на думку суду апеляційної інстанції, узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 16 травня 2018 року в справі № 911/4144/16.
3.1.У серпні 2018 рокузаступник прокурора міста Києва подав касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2018 року до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просив скасувати вказану постанову, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
3.2.За доводами касаційної скарги, суд апеляційної інстанції, в порушення статей 1, 12, 21 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у редакції, чинній на момент звернення з позовом, та статей 2, 20, 45, 86, 175, 231, 236, 278 чинної редакції Кодексу, дійшов помилкового висновку про закриття провадження у справі як такої, що не підлягає розгляду судами господарської юрисдикції. Позивач вважав, що оскільки на час подання позову спірне розпорядження не реалізовано та не вичерпало свою дію, а речове право на земельну ділянку третьої особи не оформлено відповідно до вимог статей 124, 125, 126 ЗК України, то фізична особа ОСОБА_3 не може бути особою, цивільних прав якої стосуватиметься рішення у справі; за таких обставин суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин у цій справі правові висновки ВеликоїПалати Верховного Суду у справі № 911/4144/16, в якій оспорювалося рішення органу, за яким право приватної власності на землю фізичної особи виникло та було зареєстровано.
3.3.Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року справу № 916/2864/17 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною шостою статті 302 ГПК України.
3.4.Ухвалою від 29 жовтня 2018 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 916/2864/17 та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
4.1. Третя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3заперечив проти задоволення касаційної скарги, зазначивши, що спірне розпорядження про передачу земельної ділянки в користування є безумовною підставою для набуття права на земельну ділянку та виникнення відповідних обов'язків у особи щодо такої ділянки, отже спір у цій справі є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки фізичної особи. У зв'язку з чим просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
5.1. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2015 року у справі № 495/5542/14-ц відмовлено у задоволенні позову заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації про визнання незаконним розпорядження від 21 травня 2010 року № 416/А-2010 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 2 червня 2010 року, укладеного ОСОБА_3 та Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією.
5.2. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 23 червня 2015 року зазначене рішення скасовано, задоволено позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації про визнання незаконним розпорядження від 21 травня 2010 року № 416/А-2010 та визнання недійсним договору оренди від 2 червня 2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією.
5.3. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 грудня 2015 року скасовано рішення Апеляційного суду Одеської області від 23 червня 2015 року, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
5.4. Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 березня 2016 року (номер провадження 22-ц/785/1872/16) рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 17 лютого 2015 року змінено в частині мотивування підстав відмови у задоволенні позову, а в решті - залишено без змін.
5.5. Водночас 29 жовтня 2015 року Одеська обласна державна адміністрація прийняла розпорядження № 711/А-2015 «Про надання земельної ділянки ОСОБА_3 в оренду на 49 років для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1, яким: надано ОСОБА_3 в оренду на 49 років земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_1) загальною площею 1,5000 га для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (для реконструкції й обслуговування будівлі рятувальної станції) за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1); доручено ОСОБА_3 виконувати обов'язки землекористувача згідно з вимогами статті 96 ЗК України, здійснити відповідні заходи щодо оформлення прав на земельну ділянку відповідно до статей 125, 126 ЗК України (пункт 2); доручено Білгород-Дністровській районній державній адміністрації укласти договір оренди земельної ділянки з ОСОБА_3 від імені обласної державної адміністрації, встановивши річну оренду плату за земельну ділянку відповідно до вимог чинного законодавства, з урахуванням нормативної грошової оцінки та у разі необхідності вносити зміни до цього договору (пункт 3).
5.6. Відповідно до наявної у матеріалах справи копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером НОМЕР_1, площею 1,5000 га та місцем розташування: АДРЕСА_1, станом на день звернення з цим позовом відповідна земельна ділянка державної форми власності рекреаційного призначення передана в оренду ОСОБА_3 терміном на 49 років для реконструкції і обслуговування будівлі рятувальної станції.
6.1. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
6.2. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
6.3. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
6.4. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
6.5. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
6.6. За статтею 1 ГПК України (в редакції, чинній станом на момент звернення з позовом)підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
6.7. Відповідно до змісту частини першої статті 12 ГПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; і справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.
6.8. За частиною першою статті 20 ГПК України у чинній редакції господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів та інші справи у спорах між суб'єктами господарювання у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 6, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).
6.9. Разом з тим, відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом), положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу в редакції,чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
6.10. Отже, під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі, суб'єктного складу правовідносин.
6.11. Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
6.12. Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).
6.13. Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами ЗК України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.
6.14. Згідно із частинами другою та третьою статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. За частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Порядок набуття права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності громадянами та юридичними особами передбачено вказаною статтею та статтями 118, 122 ЗК України.
6.15. Таким чином, розпорядження органу місцевої влади у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання такого акта незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатом його реалізації у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання незаконним розпорядження можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання розпорядження незаконним є оспорювання цивільного права особи.
6.16. Ураховуючи, що предметом спору у цій справі є розпорядження відповідача, яким надано в оренду фізичній особі земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, належне цій фізичній особі, метою передачі в оренду є реконструкція та обслуговування розміщеного на цій земельній ділянці нерухомого майна, що знаходиться у власності цієї особи, то цей спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
6.17. За змістом пункту 1 частини першої статті 175 і пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, а відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
6.18. Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, предмет спору та з'ясовані судами обставини справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанцій дійшов цілком обґрунтованого висновку про необхідність закриття провадження у справі як такої, що не підлягає розгляду судами господарської юрисдикції.
7.1. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.2. Перевіривши застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права на підставі встановлених ним обставин та в межах доводів касаційної скарги, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанцій.
7.3. Ураховуючи викладене, касаційна скарга заступника прокурора міста Києва підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції - залишенню без змін.
8.1. Зважаючи на висновок Великої Палати Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення, судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
П О С Т А Н О В И Л А :
Касаційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 1 серпня 2018 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В.С. Князєв Суддя-доповідач Л.І. РогачСудді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко В. В. Британчук І. В. Саприкіна В. І. Данішевська О. М. Ситнік О. С. Золотніков О. С. Ткачук О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич Л. М. Лобойко О. Г. Яновська
_03_03.png)
